Про юридичну відповідальність окремих посадових осіб знає вся країна. Хто не чув прізвище колядника Зварича або не спостерігав за перипетіями судової справи (чи то розправи?) над Юлією Тимошенко? Насправді ж до відповідальності кожного року притягують тисячі державних службовців, службовців органів місцевого самоврядування, працівників державних та комунальних установ. Аналіз судової практики свідчить, що найбільшими правопорушниками є сільські голови, державні виконавці, голови районних адміністрацій, рядові міліціонери і нижча ланка службовців. А міністри, прокурори, судді, міські голови обласних центрів, згідно зі статистикою, ­  люди законослухняні та чесні.

 

Недосконале законодавство приносить меншу шкоду,  аніж недолуга практика його застосування

         Немає потреби збільшувати розмір покарання, оскільки проблема юридичної відповідальності полягає радше в недосконалій практиці, ніж у законодавстві. Можна передбачити 20 років позбавлення волі, але нікого не покарають. А можна призначити 500 гривень штрафу, але примусити його сплатити. Ось вам і джерела для наповнення державного бюджету.

         Непоодинокими є випадки, коли справа щодо жорстокого поводження та катування розслідується впродовж багатьох років, розглядається вже в Європейському суді,  попри те підозрювані у цій справі міліціонери продовжують працювати в органі влади і просуваються по службі. Або таке: в одному з районів міста Києва згорів земельний кадастр і “випадково” пропав електронний. Відповідальний за його збереження службовець раніше дев’ять разів притягувався до адміністративної відповідальності, проте і далі працює на посаді. В результаті  тепер  ніхто не може відновити документи за сім років. Всім вже набридли розмови  про наявність між представниками влади розвинутих латентних та закритих для «чужих» осіб соціальних зв’язків (клановість, кумівство), що сприяє низькому рівню розкриття певних злочинів. Окремих фактів порушення законодавства контрольно-наглядові органи просто “не помічають”.

         В Україні неможливо притягнути до відповідальності за неефективне виконання покладених на орган влади функцій, коли все відбувається в межах законодавства і очевидних порушень немає. Системною і щоденною є практика, коли вищестоящий орган скаргу громадянина скеровує в орган, на службовців якого цей громадянин скаржиться, начебто за належністю. Справи про правопорушення міліціонерів розслідують самі міліціонери. На звернення громадянина до  органів влади останні відповідають, що була перевірка з конкретного питання, але ознак правопорушення не виявлено. Проте  реально жодних перевірок не було. Якщо йдеться про виявлення серйозних правопорушень, за які передбачена кримінальна відповідальність, то  службовця звільняють “заднім числом” з роботи, прагнучи уникнути чорної плями на репутації своєї структури.

 

Службовці найбільше бояться “поганої” статистики

         У всіх державних структурах ведеться підрахунок: скільки державних службовців притягнуто до відповідальності, скільки було порушень і т.д. Частина відділів кожного органу постійно працює над заповненням таблиць зі статистикою, які подаються у вищестоящі органи. Згодом вищестояще керівництво, підводячи підсумки, приймає рішення, що рейтинг цього органу в області чи в Україні поганий. Для них це означає, що службовці погано працювали, а тому їм зменшують оплату або вживають інших заходів. Якщо державного службовця притягнули до відповідальності, то страждає кожен працівник цього органу або відділу. Ця система перейшла у спадок від радянської влади. Насправді не статистика повинна керувати, а принцип “вчинив порушення - відповідай”.

         До того ж, показником роботи, наприклад, міліції є кількість виявлених порушень, а не зменшення рівня злочинності чи підвищення рівня правопорядку. Замість того, щоб опитати громадян та з’ясувати їхню думку про те, як вони оцінюють роботу правоохоронних органів, міліція має подавати показники виявлених правопорушень щодо кожного виду злочинів. Обов’язковість досягнення показників стосується усіх контрольно-наглядових органів, що уповноважені виявляти порушення. Якщо вони не виявили порушень, то вважається - погано працювали. Існує навіть приказка: “відсутність у Вас судимості, це не Ваша праведність, це наше недопрацювання”.

         Оскільки є певні планові показники на необхідну кількість посадових злочинів, значить вони мають бути  виявлені і розкриті. Був випадок, коли під час  судового засідання з'ясувалося, що обвинувачення ґрунтується на свідченнях особи, яка цьогоріч давала хабар професорсько-викладацькому складу в Кіровограді, минулого року - у Вінниці,  наступного року вона поїде в Мелітополь і так далі. Мова йде про провокацію службових злочинів.  До того ж, під час дачі показів, цей чоловік випадково зізнався, що  навіть не збирався бути курсантом, але кум з УБОЗ зателефонував і сказав, що потрібно зробити.Така собі професійна діяльність – професійний забезпечувач статистичних показників.

         І це не поодинокий випадок, а системна практика органів внутрішніх справ. Підставні люди провокують дачу хабара, записують на диктофон без дозволу суду. У кожній третій-четвертій кримінальній справі, пов’язаній з отриманням хабарів, за словами українських адвокатів, відбувається або повна, або часткова провокація цих злочинів. Якщо в деяких європейських державах законодавство дозволяє провокацію хабара, щоб перевірити державного службовця, для цього створюються спеціальні служби. У нас же ж є кримінальна відповідальність за провокацію хабара. Проте за останніх тридцять років в Україні не розкрито жодного такого злочину.

 

Службовці перебувають у ситуації “здирання третьої шкіри”!

         Народне прислів’я говорить: “не можна з однієї овечки здерти три шкіри, бо шкіра завжди тільки одна”. За словами службовців, вони перебувають у ситуації здирання третьої шкіри.

         Наприклад, бувають випадки, коли в суд потрапляє протокол про вчинення правопорушення, в якому, чесно кажучи, немає складу правопорушення, і суд виносить рішення про накладення стягнення. Наприклад, сільський голова притягнутий до відповідальності за те, що він не повідомив вищестоящий орган про наявність конфлікту інтересів. Насправді, у сільського голови немає вищестоящого органу. За такий аргумент на свою користь, суд присудив сільському голові більш високу міру покарання, оскільки він начебто не співпрацював з судом.

         На жаль, в Україні, на думку адвокатів, репресивне правосуддя. В інших країнах виносять 30-40 відсотків виправдовувальних вироків і це вважається нормою. Якщо не доведено винуватість, то особу виправдовують. У нас, практично, виправдовувальних вироків немає. Якщо деякі судді роблять мужні, сміливі кроки і виносять такі вироки, то вони вищестоящими судами скасовуються. І тут існує кругова порука між судом і правоохоронними органами.

         Спостерігається тенденція, коли представники держави на найнижчому рівні притягуються до юридичної відповідальності надмірно часто і в ситуаціях, коли від них вирішення відповідної проблеми не залежить. Наприклад, абсурдна ситуація з введенням в дію нового антикорупційного закону. То півроку не було жодного законодавства про боротьбу з корупцією, то раптово вводять в дію Закон “Про засади запобігання і протидії корупції”. В ньому внесені суттєві зміни до кримінального законодавства і Кодексу про адміністративні правопорушення. Введена відповідальність за такі правопорушення, яких не було раніше, навіть у радянські часи. Проте відсутні перехідні положення, роз’яснення. Судова практика іде своїм шляхом, прокуратура — своїм.

 

“Розруху треба розчищати в головах не тільки державних службовців,   але й кожного громадянина!”

         Громадянське суспільство і державу взагалі мають розвивати люди, які розуміють, що вони громадяни з рівними правами і обов’язками. На думку службовців, в Україні за великим рахунком йде “полювання”: як довести, що влада погана. А все, що становить собою народ - не може бути владою. Проте влада - це і є той народ. Міліціонер, який б’є - це син батьків, які недовиховали і не вклали щось. Чиновник, який “хамить” і веде себе неадекватно, це насамперед син свого народу, свого міста, школи і садочка.

         Більшість громадян, коли йдеться про їхні особисті справи і питання, зацікавлені у “швидкому” і “простому” їх вирішенні. Вони шукають «своїх службовців». В результаті, людина, права якої порушено, не вчиняє жодних легітимних дій для відновлення порушеного права і сама спонукає службовців до вчинення корупційних дій, отримання хабара, тощо. Цю проблему треба вирішувати початково з сім’ї, з виховання людини як такої. У нас все навпаки: виховують вже сформованих людей. Треба виховати водія, кухаря, медсестру, вчительку і представника громадської організації, не лише службовців. Кожен має нести відповідальність перед громадою.

         Саме покарання: кримінальне, чи адміністративне, ­ не буде для нас виправленням, ­ кажуть державні службовці. Тому є догана - не виплачують премії, нема догани - також не виплачують. На жаль, в державі не створено умов, щоб особа, яка виконує функції держави, не думала, як прожити на свою зарплату, чим платити за комунальні послуги, в що одягнутися, коли хворий — полікуватися і т.д.

         Закон “Про засади запобігання корупції” має бути спрямований саме на запобігання. В Європі стимулюється чесна робота службовця, вона вище оплачувана.  З іншого боку, малоймовірною виглядає теза, що збільшення заробітної плати автоматично припинить правопорушення. Висока платня радше може бути стимулом для державного службовця.

         Для запобігання правопорушень слід запроваджувати відповідні процедури і механізми, які зводять до мінімуму залежність від людського фактора. Наприклад, якщо йдеться про дозвільні процедури, створювати “єдине вікно”, з метою уникнення контакту зі службовцями нижньої ланки, які є найбільш корупційно зацікавлені. Запровадження електронного врядування також може суттєво покращити ситуацію. Хоча в українських реаліях – найкращі ініціативи здебільшого зводяться на маргінес.

Щоб публічний службовець не скоював жодних порушень,  в нього не має бути дискреційних повноважень. Варто чітко прописати обов’язки кожного службовця, оскільки розмитість часто призводить до “порожнього” покарання. В законодавстві є суперечності та прогалини, що залишають відкритими багато питань. Західні компанії створюють стандарти поведінки для своїх працівників, у яких врегульовують кожен рух і кожен випадок. Наприклад, як треба сідати на стілець, будучи в нетверезому стані. Для українців це звучить смішно. Проте створення стандартів для державних службовців за подібним зразком унеможливить відхилення. Тільки хто цим мав би займатися?

 

Подвійне замкнуте коло

         На перший погляд може скластися враження, що службовці є просто заручниками системи. Навіть існує така приказка: “не я такий, життя таке”. Проте, навіть у нинішній ситуації з маленькими зарплатами і непрописаними обов’язками, якщо представник держави порушує закон, то це ніяк не виправдовує його вчинку. Яка б сім’я його не виховувала і чого б вона йому не додала, це все одно не виправдовує правопорушень.

         Самі службовці кажуть, що їхня робота і ефективність роботи працівників загалом залежать від поведінки і налаштування керівника кожного державного органу чи органу місцевого самоврядування. Зокрема, й рівень корупції. Якщо керівник налаштований працювати відповідно до закону, і показує це на практиці, непримиренний до випадків порушень законодавства, то й  підпорядковані йому службовці працюватимуть відповідно.

         Коли службовець стикається з порушеннями або недоліками на роботі,  у нього є два варіанти: піти з цього органу і займатися іншими справами, або ж не мовчати. Звільнення, направду, не у всіх випадках є найкращим виходом із ситуації. А от мовчазна згода — біда українського народу. Пересічний громадянин мовчки терпить безпідставні вимоги службовця і тихенько намагається “вирішити” питання. Підлеглий державний службовець - порушення свого начальника, начальник — перевірки контрольно-наглядових органів...

 

                            Оксана Ващук, ГО ІПЦ “Наше право”

(Стаття підготовлена за результатами трьох фокус-групових досліджень в різних регіонах України, учасниками яких були державні службовці, представники міліції, прокуратури, СБУ, службовці органів місцевого самоврядування, представники правозахисних громадських організацій, адвокати та ін.)